єдинець
Єдине́ць, -нця́ м. = єдина́к 1. Ум. єдини́чок, єди́нчик. Бодай же море не процвітало, вічними часи висихало та що мого сина єдиничка, єдиничка у себе взяло.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 466.
Том 1, ст. 466.