дочка

Дочка́, -ки́, ж. Дочь. І появив він (Адам) сини і дочки. Св. П. І кн. М. V. 4. Вона князька дочка. МВ. ІІ. 32. Не веліла мати вдовиної дочки брати. Мет. 81. Ум. до́ченька, до́чечка. Чуб. II. 69. Кв. І. 15. Встань, моя дочечко, встань, моя галочко. Млр. л. сб. 125.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 437.

Випадкові слова

Чужинонька, чужи́ночка, -ки, ж. Ум. отъ чужина.

повністю...

Гу́дж, -джа, м. Узелъ. Біда ж мені з таким мужом, що не в'яже штани гуджом. Чуб. V. 1152.

повністю...

Відбатовувати, -вую, -єш, сов. в. відбатува́ти, -ту́ю, -єш, гл. Отрѣзывать, отрѣзать. Відбатував шматок хліба. Так і відбатував стругом пучку.

повністю...