Гомоні́ти, -ню́, -ни́ш, гл. 1) Говорить. Зібралася уся громада, посіли, гомонять. Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала. Руками гомоніти. Шутливо: писать. 2) Шумѣть, кричать; производить глухой шумъ. Кажи, та не гомони дуже. Сині хвилі гомоніли. Гомоніла Україна. Широкий Дніпр не гомонить. Байрак гомонить. 3) Поговаривать. От і тепер гомонять, що Трубихівна ходить до своїх сиріт дітей.
Забундю́читися, -чуся, -чишся, гл. Заважничать.
Кре́ля, -лі, ж. Большая льдина.
Лише́ нар. Только, лишь, но. Не дивися на уроду, лише на пригоду. Не вірь, мужу, своїм очам, лише моїй повісті.
Набрости́тися Cм. наброщуватися.
Пакісливий, -а, -е. Пакостный.
Понадпилювати, -люю, -єш, гл. Надпилить (во множествѣ). Дошки які довші — понадпилюй, щоб усі однакові були.
Пообставляти, -ля́ю, -єш, гл. Обставить (во множествѣ).
Посторонок, -нка, м. Постромка. В чіпці уродився, а на посторонку згине. В коляску запрягли дванадцятеро коней, по парі впростяж, перевивши хомути і посторонки стьожками. Ум. посторо́ночок.
Потішний, -а, -е. Утѣшительный. Принесу вам потішну звістку.
