длубати
Длу́бати, -баю, -єш, гл. 1) Ковырять. Чого ти все в носі длубаєш? 2) = Длубатися 2.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 393.
Том 1, ст. 393.