Відвічати, -ча́ю, -єш, сов. в. відвітити, -чу, -тиш, гл.
1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк... питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча.
2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Гуляй, душа, у роскоші, — відвічаю. Він одвічає, а той остається у боці.
Загрю́кати, -каю, -єш, гл. Застучать, захлопать (дверью).
Заї́здити 2, -джу, -диш, гл. Заѣздить, изнурить ѣздой. Заїздив коника, заїздив другого... Скажи, серце, правду, чи що буде з того.
Зателе́нькати, -каю, -єш, гл. = задзеленькати. Тут бо саме зателенькав дзвінок. Загув великий дзвін з дзвіниці і роскотився в повітрі. За ним тихо зателенькали маленькі дзвоники.
Мельничу́к, -ка, м. Сынъ мельника, помощникъ мельника.
Обпаскуджуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. обпаскудитися, -джуся, -дишся, гл. Обмарываться, обмараться, огадиться. Дитина обпаскудилась.
Огудина, -ни, ж. = огудиння.
Репалка, -ки, ж. То-же, что и ковзалка, на которой парни и дѣвушки скользятъ попарно, взявшись за руки.
Хроборь, -ря, м. Толстый нервъ листка (капусты, свеклы и пр.).
Штепурний, -а, -е. = чепурний.