де-не-де
Де-не-де́, нар. Кой-гдѣ. Удосвіта встав я... темно ще на дворі, де-не-де по хатах ясне світло сяє. Тілько де-не-де димок над кучею золи піднімається та по вітру як давнішняя слава Синопа розлітається.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 367.
Том 1, ст. 367.