Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Г. Барв. 156. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. К. Досв. 127. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. К. ЧР. 14. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. Чуб. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. Ном. № 8322. По дівчинонці дзвони дзвонили. Мет. 96.
Зама́щувати, -щую, -єш, сов. в. замасти́ти, -щу́, -сти́ш, гл. 1) Замазывать, замазать. Глина... замастити піч. МУЕ. III. 51. 2) Замасливать, замаслить.
Меде́ць, -дцю, м. Ум. отъ мед.
Молоде́нь, -дня, м. Раст. Sedum acre. L. ЗОЗО. І. 136.
Оклецьок, -цька, м. 1) Обрубокъ. 2) Неуклюжее толстое дитя.
Покуховне, -ного, с. Корчемный сборъ отъ бочки (кухви).
Простирядно, -на, с. = простирало. Високе жидівське ліжко з перинами й подушками, закрите білим простирядном з зубцями навкруги. Левиц. Пов. 178.  
Сажниця, -ці, ж. Сорочка, въ которой чистять трубы отъ сажи. Конст. у.
Самотока, -ки, ж. = самотека. Іди ж, каже, оціми пісками глибокими да річками самотоками. Рудч. Ск. І. 136. 2) То-же, что и витушка (Cм.), но нѣсколько сложнѣе устроенная, а именно: положенныхъ накрестъ палокъ — пере́хрестнів (бильця у витушки), здѣсь двѣ пары — внизу и вверху, и каждый верхній конецъ соединенъ съ соотвѣтствущимъ нижнимъ дощечкой съ зазубринами (зазубами) — ка́чкою ( = коник, -качечка у витушки); каждая такая пара соединенныхъ перехрестнів наз. єрмо; є́рма отдѣлены другъ отъ друга распоркой — розгоном; стержень, на кот. надѣты єрма, наз. сво́рень. Шух. І. 150.
Чевріти, -рію, -єш, гл. Чахнуть, хирѣть. Чевріє дитина. Зміев. у. Просо че росте, зовсім пожовкло, тільки чевріє. Рк. Левиц.