Витинати, -на́ю, -єш, сов. в. витяти и витнути, -тну, -неш, гл. 1) Вырубливать, вырубить, вырѣзывать, вырѣзать. Витяв з реміню шматок на підошву. Витяли пани ліс. 2) Только сов. в. Перерубить, перерѣзать всѣхъ. Ворогів моїх настигну, не вернуся доти з поля, доки до ноги не витну. 3) Дѣлать, сдѣлать что-либо съ жаромъ, съ силой. Витикати гопака. — Горнись лишень ти до мене та витнемо з лиха. Ще три штуки за тобою; витнеш, — ні пів слова.
Залуна́ти, -на́ю, -єш, гл. О звукѣ: раздаться, огласиться.
Зломча, -чати, с. пт. Крапивникъ, Troglodytes parvulus.
Нахрест нар. = навхрест. Б'є нахрест палкою по дверях.
Поздурювати, -рюю, -єш, гл. Обмануть, одурачить (многихъ).
Покликати 2, -ка́ю, -єш, гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». На турків яничар, на бідних невольників покликає. Їх стам люде знати, добрим словом покликати.
Поколещина, -ни, ж. = поколесне.
Ридванний, -а, -е. Относящійся къ ридвану.
Чура, -ри, м. = джура 1. То козак йому промовляє: «Чуро мій, чуро, вірний слуго!» Ой як крикнув козак Нечай на чуру малого: «Сідлай, чуро, коня мого, а собі другого».
Шведин, -на, м. Шведъ. Звіркує шведин вовком там. Була потреба з шведином на морі.