Бунчуковий, -а, -е. 1) Относящійся къ бунчуку.
2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII в., это званіе стали получать, при выходѣ въ отставку, полковники и чины полковой старшини. б. товариші сопровождали гетмана въ походѣ, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, безъ существительнаго: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові.
Гнівливість, -вости, ж. Раздражительность, склонность къ гнѣву.
Двіцалі́вка, -ки, ж. Доска въ два дюйма толщиной.
Звели́чувати, -чую, -єш, сов. в. звели́чити, -чу, -чиш, гл. Дѣлать, сдѣлать великимъ, возвышать, возвысить. Здобудеш, хлоню, слави, зміркувавши, чия тебе звеличує держава.
Обмах, -ху, м. Обхватъ. Дуби утовшки на обмах.
Одновірний, -а, -е. Единовѣрный.
Пахнячка, -ки, ж. Мушкатная груша, мушкатель.
Ропотіти, -чу́, -ти́ш, гл.
1) Болтать безъ умолку, говорить всѣмъ сразу; бормотать.
2) Шумѣть при движеніи. Як летів, то й ропотів, як упав, то й пропав. Cм. роптати.
Утинок, -нку, м. Отрубокъ, обрубокъ.
Чорнозілля, -ля, с. Родъ растенія.