Блудити, -джу, -диш, гл.
1) Блуждать; сбиваться съ пути. Не ходи, не блуди понад берегами. Ляше, он блудиш! — Єднаково їздити. Ми блудили цілий ліс.
2) Заблуждаться, ошибаться. Ой блудиш, зле судиш, ляшеньку любий, тримаю, ховаю для тебе шлюби.
3) — словами. Говорить, не сознавая что; бредить. Ой ти, дівчинонько, ти словами блудиш, ти сама знаєш, кого вірно любиш. Як блудить словами хворий, то знак тому, що вмре.
Вистоялка, -ки, ж. Настойка.
Друко́ваний, -а, -е. Печатный. Друкована словесність. Як же піднялися братства церковні свою.... віру од Унії наукою церковною, книжками друкованими та школами братськими боронити. 2) Ученый (иронично). Такі, бачте, люде: все письменні, друковані, сонце навіть гудять. Люде письменні й друковані. Иногда употребляется умышленно въ двузначномъ смыслѣ: можно понять, что дѣло идетъ и о тѣлесномъ наказаніи друком (дрюком) — т. е. палкою. Вчений, та не друкований (дрюкований) т. е. недоученный — подразумѣвается: при помощи дрюка, палки, почему въ варіантахъ этой пословицы бываетъ и такъ: вчений, та не довчений, — не провчений, — не товчений.
Духівни́ця, -ці, ж. Духовное завѣщаніе.
Накрівави́ти, -влю́, -ви́ш, гл. Напачкать кровью. Не ріж курчат у хаті, а то накрівавиш.
Напоруди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. Научить, наставить.
Онук, -ка, м.
1) Внукъ. Жили наші діди — не знали біди; стали жить онуки — набралися муки.
2) Бабы повитухи называютъ такъ мальчиковъ, при рожденіи которыхъ онѣ помогали. Ум. онучок.
Охвицерський, -а, -е. Офицерскій.
Плачно нар. Хочется плакать. Так мені їх жалко стало, аж плачно.
Трійло, -ла, с. = трійка.
