кокіль
Кокіль, -ко́лю, м. = кукіль. Не вродила мні пшениця, но кокіль і метлиця. Ходила дівочка по полю, звила собі віночок з коколю.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 267.
Том 2, ст. 267.