Вистригати, -гаю, -єш, сов. в. вистригти, -жу, -жеш, гл.
1) Выстригать, выстричь.
2) Только сов. в. Остричь всѣхъ. Одбірають на росколи овець.... і стрижуть. Вистригти, випускають.
Грі́б, гро́бу, м. 1) Могила. Знайшли батьків гріб і одкопали його аж до труни. На тім гробі, де дурень був закопаний, виросла бугила. Зробили домовину, по домувині припустили і гріб. А збіглися джумаченьки та під могилочку, викопали гріб глибокий. Гроби́. Кладбище. 2) мн. Гро́би. Родъ игры, въ которой одна пара играющихъ ловить двѣ другія. Игра эта называется еще ро́би. (Cм. Роб 3.) Гро́би испорченное ро́би? Ум. Гро́бик, гробо́к. Гробок запав. Гробо́чок. Cм. Гробки́.
Ліви́й, -а́, -е́ 1) Лѣвый. Повернувся козак Нечай на лівую руку, не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу. 2) — бік. Въ вышивкѣ: изнанка.
Навко́пить нар. Рикошетомъ. Дай камінця, я кину навкопить.
Поздувати, -ва́ю, -єш, гл. Сдуть (во множествѣ). Будем дути так, щоб всі гори і ліса поздувать, щоб скрізь рівно було.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. А я ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую.
Похідній, -я, -є. Походный.
Реля, -лі, ж.
1) Чаще во мн. ре́лі. Качель. Пішли на релі поколихаться.
2) = ліра.
Сучити, -чу́, -чиш, гл. = сукати. Кроять рушники із китаєчки, сунуть торочки з чорного шовку. Сучи, моя мати, восковую свічу.
Тарготіти, -гочу, -тиш, гл. = торохтіти. Круг (у гончара) тарготить.
