Дмухону́ти, -ну́, -не́ш, гл. Сильно подуть, ударить, побѣжать. Дмухонув на ввесь рот.
Доткли́вий, -а, -е. 1) Рѣзкій, говорящій колкости, обидныя вещи. Усе робила і слухалась як матір рідну (свекруху); дотклива вона була, да що, — думаю, — мені з їм жить, а не з нею. 2) Колкій, рѣзкій, обидный (о словахъ).
Зводні́ти, -ні́ю, -єш, гл. = збідніти. Під лавкою капусточка, тиждень, як кипіла; ой їж, коли хоч, коли не зводніла.
Мину́та, -ти, ж. Минута. А хто любить та покине, — не діжде минути.
Наміта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. намести, -мету, -те́ш, гл. Наметать, наместь.
Передрочитися, -чу́ся, -чишся, гл.
1) О скотѣ: перестать бѣгать метаться отъ укусовъ оводовъ.
2) Перестать капризничать, бѣситься.
Плачний, -а, -е. Плачевный, скорбный, жалостный. Матка під кряжем стояла, плачним гласом вимовляла.
Попригинатися, -наємося, -єтеся, гл. Пригнуться (во множествѣ). Хлопці попригиналися за тином, щоб їх не побачили.
Посплітати, -та́ю, -єш, гл. Сплесть вмѣстѣ. Під високими дубами притулилась тонка ліщина, посплітавши свої верхи.
Потуга, -ги, ж. 1) Сила, мощь. Царство Боже прийде в потузі. Перемогла б нечисту силу ти пречистою потугою своєю. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. А я ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. 2) потугу чути. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Ум. потугонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую.
