Вискирятися, -ряюся, -єшся, сов. в. вискиритися, -рюся, -ришся, гл. = вискалятися, вискалитися.
Воздібний и воздобний, -а, -е. Хорошій, хорошихъ качествъ. (Станьмо) свої коні козацькії напасемо й напоїмо: тут трави зелені, води холодні, очерети воздобні. Которий то, панове молодці, козак дородний, ще й кінь під ним воздобний. У Кулиша употреблено въ смыслѣ: способный, талантливый. Шукати серед мужиків людей дотепних, здатніх, воздібних, і таких людей підіймати наукою.
Волиняк, -ка, волинянин, -на, м. Житель Волыни.
Гірчати, -чаю, -єш, гл. Дѣлаться болѣе горькимъ. Корови все їдять полинь, а молоко все гірчає.
Зрізна нар. Отдѣльно.
Кичка, -ки, ж. 1) Прядь льна, заплетенная въ косу новобрачной. Беруть трошки льону і завивають їй (молодій) разом з косою, щоб більше було коси; хоть і великі коси, то завше треба той льон, і то називається зачіска та кичка. Метл. 208. 2) Кольцеобразный валикъ изъ пакли, шерсти или гарусу, иногда обшитый холстомъ, который носится замужними женщинами на головахъ подъ головнымъ уборомъ (очіпком, чепцем). 3) Хомутина, подушка валькомъ, кишкой, поджатая подъ клешни хомута. Лимарь кичку зашиває. 4) Пучекъ соломы или камыша, употребляемый для крытья крыши. 5) Часть воротъ, дверей: кусокъ дерева съ вырѣзаннымъ въ немъ съ одной стороны углубленіемъ, — этой стороной онъ прибивается къ столбу или стѣнѣ, тогда углубленіе даетъ отверстіе, въ которое входитъ верхъ вертикальнаго столбика глухого конца воротъ пли шипъ дверей. 6) Оставшійся въ землѣ послѣ срубленнаго дерева его пень или корень. А наші кички викопують.
Плужити, -жу, -жиш, гл.
1) Пахать плугомъ. Плужили, волочили та сіяли.
2) Везти, идти хорошо. Поки щастя плужить, поти й ворог служить. Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, чи кобилу... — гледи й подохне, або вовк поїсть.
По пред. 1) По. Не по чім і б'є, як не по голові. Гріх по дорозі біг та до нас плиг. По всьому саду ходила шукаючи, — нема. Дає на рік по сто червоних. Хиба ж ти не помітив по їй, що вона й здавну навіженна? Подзвонили по дитяті у великий дзвін. Дзвонять по душі. Служила вона по своїх, служила по жидах, служила й по купцях. Трудно стало старенькій по людях жити. Треба дітей пускати по людях. Чувати було по людях, що вони живуть собі як риба з водою. Їздили по знахурах та по знахурках округи верстов за сто. 2) Послѣ. По шкоді і лях мудрий. Коли тревога, то до Бога, а по тревозі забув о Бозі. Тепер Логвинова земля, а по десяти літях знов буде Лаврінова. по всьому. Послѣ всего. от і по грошах. Вотъ ужъ и нѣтъ денегъ. вже по йому, по їй. Онъ уже умеръ, она уже умерла. Ого, вже тепер буде по нім. було́ би по мні, — пропалъ бы я, конецъ былъ-бы мнѣ. Як не буде миленького, то буде по мені. 3) Съ, въ. По кавунах малий наїдок. Висиділа перепілочка діти, а сама пішла в садочок сидіти. Ой що ж мені, дітки, по вас, коли мого перепелочка не маш. 4) За. Чи не вийде стара мати по холодну воду? Вернувсь по той чобіт. Його по смерть посилати, то нажитись можна. Прийшла по мене вся моя родина. До кого ж мені тут по роботу вдатись? 5) по коне́ць. Въ концѣ. По копець греблі там стоять верби. 6) — по нім усього надійся. Отъ него всего можно ожидать. 7) що ж по тому? Что же изъ этого? Що ж по тому, що кохаю, коли в неї не буваю. 8) по тім, по чім. Тѣмъ, чѣмъ. По тім козак славен. А ти, дівко, по чім славна? Хиба що багата. 9) по тверезому, по п'яному. Въ трезвомъ, пьяномъ видѣ. По тверезому про се поговоримо.
Принадонька, прина́дочка, -ки, ж. Ум. отъ принада.
Спонаджувати, -джую, -єш, сов. в. спонадити, -джу, -диш, гл. Пріучать, пріучить, дать волю. Спонадили його так, що й слова не кажи: бо старшина я.
