Бирька. Cм. бирка.

Дишлеви́й, -а, -е. = Дишельний. Чуб. VII. 401.

Дри́ґез, -зу, м. Изгарь табачная, остающаяся въ трубкѣ и которую потомъ кладуть себѣ за нижнюю губу.

Корчик, -ка, м. Ум. отъ корч.  

Молодни́к, -ку, м. 1) Молодой садъ, лѣсъ. Вирубай старий садок та насади молоднику, то й матимеш користь. 2) Молодой скотъ, птицы.

Подожинати, -наю, -єш, гл. Дожать (многое).

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Равл, -ла, м. Улитка. Вх. Пч. I. 16. Ум. равлик. Равлику, Павлику! вистав ноги на чотирі стоги. Н. п.

Темність, -ности, ж. 1) Темнота, неясность. Стала йому дівчина за світло й за темність. МВ. 2) Слѣпота. Шейк. 3) Невѣжество, невѣдѣніе. Мою темність осіяєш. К. Псал. 39.

Убиватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. убитися, -б'ю́ся, -єшся, гл. 1) Убиваться, убиться. Чи мені втопитись, чи з гори убитись. Н. п. Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився. Мет. 103. 2) Вбиваться, вбиться, вколачиваться, вколотиться, втыкаться, воткнуться, погружаться, погрузиться, войти. Як ударив, — так ніж у груди і вбився по колодочку. Над ним коник зажурився, по коліна в землю вбився. АД. І. 270. Як обірвався, то на три сажні у землю вбився. Мнж. 124. 3) — у що. Пріобрѣсти что. Хоч на гроші не розжився, так ув одежу вбився. Мнж. 164. Їм добре каятись, у гроші вбившись. К. Бай. 40. Ніяк Горбоносиха не спромоглася знов убитись у свині. Г. Барв. 417. у колодочки, у пір'я вбитися. Пріобрѣсти опереніе, опериться. Переносно о людяхъ: вырости. Не вспів ще в колодочки вбиться, а, бач, яке затинає! він убився в крильця. У него выросли крылья. Погодуй нас хоч трошечки, ой поки ми в крильця вб'ємося та в силочку вберемося. Н. п. — в силу, в потугу. Пріобрѣсти силу, сдѣлаться сильнымъ. Я корюся, поки у силу та в потугу вб'юся. К. Бай. 58. — у славу. Пріобрѣсти славу, прославиться. Він у славу вбився. К. Досв. 164. 4) Только несоверш. в. Сильно горевать, тосковать, кручиниться, убиваться. Рудч. Ск. II. 115. Десь моя ненька, десь моя старенька за мною вбивається. Н. п. Чорнявая коханая по милому вбивається. Хата. 7.