Житло́ -ла́, с. 1) Житье, жительство. Не буде тобі ні добра, ні житла. Чорноморці на житло пішли собі, чи їх погнали, на гряницю. Ідуть люде на житло в степ. Коротке сватання! Таке й житло швидке й коротке: як нитка порвалось ув один мент. 2) Жилье, жилище, обитель. В глухій глуші пошукати, там де людського житла, а ні садиби не знайти. Осядеться чужий в його наметі, його житло засипле з неба сірка. О, пом'яни, мій Боже, їх у житлах праведних своїх.
Кладій, -дія, м. = кладільник. Кладієві найважче, бо той скидав снопи, той пхав, а я один.
Лободи́на, -ни, ж. Стебель лебеды. По городу ходила, лободину зломила. Живе, як сорока на лободині.
Мигота́ти, миготіти и мигтіти, -чу, -ти́ш, гл. Сверкать, мерцать, мелькать. Над ставками, над садками миготіло, грало, лилося хвилями золоте марево. В очах миготить, а в голові свистить. Зірки мигтять собі, блимають. Аж в очах мигтить. Миготіла в очах дорога горорізьба.
Понадсипати, -па́ю, -єш, гл. Надсыпать (во множествѣ). Мабуть понадсипаю потроху пір'я з подушок, а то мати такі тугі понасипали.
Протічок, -чка, м. Ручей, ручеекъ. Біжать з гір долинами прудкі потічки снігової води. (У балці) пробігав невеличкий протічок.
Скринечка, -ки, ж. Ум. отъ скриня.
Смолівка, -ки, ж. Сосновая лучина.
Усичок, -чка, м. Ум. отъ ус.
Шкорупа, -пи, ж. Корка на поверхности земли. Земля взялась шкорупою.
