Берег, -га м.; во мн. ч. берега и береги. 1) Берегъ. Ой пійду я, пійду не берегом — лугом. Богу молись, а до берега гребись. На березі Ганна роздяглася. берегами. По берегамъ. Берегами глибокий пісок. 2) Край, бортъ. Глибока миска з крутими берегами. 3) Кайма. Принесу хвартух дорогий — золотії береги. 4) Обрѣзъ въ книгѣ. Книжка з золотими берегами. 5) пуститися берега — отдаться на произволъ судьбы. 6) держатися берега означаетъ въ прямомъ значеніи плыть подлѣ берега, а въ переносномъ — быть осторожнымъ. 7) берега дати — положить предѣлъ, конецъ. Треба тобі берега дати, бо щось дуже вже роспустився. Ум. бережок, бережечок, береженько. На бережку у ставка. Ой у тихого Дунаю, у крутого бережку. Тиха вода береженьки зносить.
Бирувати, -ру́ю, -єш, гл. Мочь, быть въ силѣ.
Брити, брию, -єш, гл. = голити.
Доста́тнє, — ньо, нар. 1) Достаточно, зажиточно. У роскошах жили, не так щоб уже дуже, а достатньо таки. Лебедин. у. 2) Вдоволь. У його усього достатньо.
Зави́ти I, -ся. Cм. і. завивати, -ся.
Заззя́ти, -зя́ю, -єш, гл. = засяти. Заззяли стовпи все золотії.
Зманювати, -нюю, -єш, сов. в. змани́ти, -ню́, -ниш, гл. Сманивать, сманить.
Одідичити, -чу, -чиш, гл. Получить въ наслѣдство, унаслѣдовать.
Поприковувати, -вую, -єш, гл. Приковать (во множествѣ).
Цюдити, -джу, -диш, гл. Лить. Цілу ніч дощ цюдив.
