Буйний, -а, -е. 1) Крупный. Бачте, яка буйна (картопля)! Ці скіпки дрібні — беріть оці буйніші. Ученик нехай читає тілько буйну печать. Буйний дощ. 2) Рослый (о растеніяхъ). Уродило жито високе, буйне. Шумить буйна нива. Буйна трава поросла. 3) О почвѣ: жирный. Буйна земля. 4) Сильный, буйный. Коло, коло Дунаю дівчина гуляє, на буйную филенку спильна поглядає. Із-за гори буйний вітер віє. 5) Буйный. Загадаються орлики хижі... по буйних товаришах козаках. Ум. буйненькій, буйнесенький. Аж де взявся буйненький вітрець.
Дима́рь, -ря́, м. Печная труба. А Максим на пожарище та на попелище подивився.... Нема ради! Тілько вітер свище у димарі та в комені. Ум. Дима́рик, дима́ричок.
Дітва́, -ви́, ж. соб. = Дітвора.
Жабини, -бин, ж. мн. = жаберина.
Здоро́вкання, -ня, с. Привѣтствіе, здравствованіе.
Наді́ти Cм. надівати.
Плащаниця, плащени́ця, -ці, ж.
1) Плащаница, изображеніе на полотнѣ положенія во гробъ Спасителя. За чужую крівавицю купив у церкву плащеницю.
2) Родъ писанки съ равностороннимъ четырехконечнымъ крестомъ въ орнаментѣ.
Припнути, -пну, -не́ш, гл. = прип'ясти. Припну фартух дорогий.
Сколювати, -люю, -єш, сов. в. сколоти, -лю, -леш, гл. Уколоть, заколоть, проколоть. Сколює кожну житину шилом. Ой ходила молода дівчина по лісочку да сколола білую ніжку на трісочку. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами. Котрий котрого да на стрілочку сколе. Вони сами скололи того гайдамаку.
Сторжити, -жу, -жи́ш, гл. = сторгувати. Я сторжив коня.