Буркоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. 2) Рокотать, шумѣть. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла.
Важак, -ка, м. Палочка, на которой наматываютъ и завязываютъ петли при плетеніи сѣтей.
Же́льман, -на, м. Родъ игры, родъ весенняго хоровода. А ми як колись малими гуляли з вами і в жельмана, і веснянок співали.
Кісточка, -ки, ж. Ум. отъ кістка. 1) Косточка (животнаго). Казав пан дяк, що гусей не їсть, а повна стеля кісточок. 2) Анат. Лодыжка, Malleolus. З річки нашої куди влітку дівається вода, так що й горобцеві по кісточки перейти. Там керви по кісточки. 3) Гнѣздо въ срединѣ яблока или груши для зеренъ.
Кошт, -ту, м.
1) Расходъ, издержки. Хитро, мудро та невеликим коштом.
2) Иждивеніе, средства. Поробивши власним коштом човни. Хрест я вже своїм коштом ставлю.
Мі́ряти, -ряю, -єш, гл. 1) Мѣрить, измѣрять. Якою мірою міряєш, такою тобі одміряють. 2) Цѣлить, прицѣливаться, мѣтить.
Порозводвти, -джу, -диш, гл. То-же, что и розвести, но во множествѣ.
Сказати, -жу́, -жеш, гл.
1) Сказать. Сказаного і сокирою не вирубаєш.
2) Велѣть. Він все це поробив, як йому сказано було. Сказав нагріти два казани.
3) Сказано. Извѣстно. Сказано — дитина!
Урікати, -каю, -єш, сов. в. уректи, -речу, -чеш и урікнути, -кну, -неш, гл.
1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне.
2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Врече тебе й косу твою. Той нашу бджолу урече. Щоб не врекли вражі люде моєї краси.
Цуприкувати, -кую, -єш, гл. Тянуть, тащить, рвать.
