Бляшка, -ки, ж.
1) Ум. отъ бляха.
2) Головной уборъ невѣсты.
Вірш, -шу, м. Стихъ. вірші. Стихи стихотвореніе. Латинський віршник.....як пак його?.. Ну той, за якого мене в Брацтві випарили різками, як отець ректор піймав у мене за халявою його мудрі вірші.
Гарукатися, -каюся, -єшся, гл. Ссориться, браниться.
Заміта́ти, -та́ю, -єш, сов. в. заме́ст́и, -мету́, -те́ш, гл. Заметать, замести; сметать, смести. Не замітай чужої хижі, — смотри чи твоя заметена. По улиці вітер віє, та сніг замітає. Так у тиждень і замело і худобу, і дітей, — єй Богу моєму!
Зогріти, -рію, -єш, гл. = зігріти. Синку, іди ж собі до тої хатки, зогрієш собі ручки.
Лі́женько, ліжечко, -ка, с. Ум. отъ ліжко.
Лупи́тися, -плю́ся, -пишся, гл. 1) Спадать (о корѣ), лупиться (о кожѣ), шелушиться. Лупляться ноги, що все в воді. 2) Выходить изъ яйца (о птенцахъ).
Плювака, -ки, об. Постоянно плюющій, плюющая. Ум. плювачка.
Пожар, -ру́, м. Пожаръ. Викресали вогню із ружини да й пустили пожар по долині. на пожар спускати. Сжигать. А галеру на пожар спускали. Въ пѣсняхъ иногда въ значеніи выжженнаго мѣста: Біжить-підбігає, чорний пожар під білі ноги підгортає. Ум. пожарець, пожаречок. А взяв же його (бранця) по пужарові, — чорний пужарець ніженьки ком. Да повів же його да пожаречком.
Пологий, -а, -е. Отлогій, покатый. Полога гора. Пологі зелені луки.