Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

губка

Гу́бка, -ки, ж. 1) Ум. отъ губа. Коли гроші кажуть, то всі мусять губки постулювати. Ном. № 1426. Стисну щиро за рученьку, в губки поцілую. Чуб. V. 65. 2) Древесный грибъ, трутнякъ. Полт. Polyporus. ЗЮЗО. І. 132. Під пеньком губка. Ном. № 5396. Пережженный трутнякъ даютъ собакамъ, заболѣвшимъ водобоязнью. Ном. № 13672. Отсюда пословица объ упорномъ, не обращающемъ ни на что вниманій человѣкѣ. Хоч йому губки дай, а він усе своє. Ном. № 2654. Разсердившись, говорятъ надоѣдливому просителю. Гу́бки, т. е. дам тобі́ гу́бки. Ном. № 13672. 3) Труть. Взяв губку та крицю, креснув і викресав. Рудч. Ск. ІІ. 202. Нема ні кресала, ні губки. Грин. І. 219. 4) Въ основѣ для полотна, находящейся еще на сновальницѣ: то количество нитокъ, которое протянуто между двумя вертикальными сторонами въ одномъ мѣстѣ — отъ колышка до колышка. Употребляется какъ мѣра полотна: Одинадцять губок полотна було. Н. Вол. у. Цілу губку я уткала. Черниг. у. 5) «Полотнище шерстяной ткани, составляющее одну половину запаски, которая сшивается изъ двухъ губок». Вас. 171. 6) — водяна́. Раст. Spongia fluviatilis. L. ЗЮЗО. I. 137.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 335.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ГУБКА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ГУБКА"
Вициркати, -каю, -єш, одн. в. вициркнути, -ну, -неш, гл. Выжать что либо жидкое такъ, чтобы оно брызнуло струей. Вициркати молоко з цицьки; вициркати сік з зілля.
Відлиск, -ку, м. Отблескъ. Тільки одлиск червонястий лайнув по білих стінах. Левиц. І. 26.
Жа́лувати, -лую, -єш, гл. 1) Жалѣть, сожалѣть о комъ, чемъ. А мати і спиняє, й жалує спиняти сина. Левиц. І. 64. Ой поїхав мій миленький за буковиною, — ой чую ж я через люде — жалує за мною. Чуб. V. 383. 2) Жалѣть кого, состраданіе къ кому чувствовать. Шрам Паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам.... приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?... Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. ІІ. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться къ кому съ заботливостью, съ любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люде: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849), 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. І. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. І. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. І. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. ІІ. 100. 4) Жалѣть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. І. 57.
Макове́ць, -вця, м. = маковинець? Мак? Ой на горі мак, на долині мак, на горі маковець. Чуб. III. 48.
Обіссати, -ссу, -ссеш, гл. Обсосать.
Оплаканий, -а, -е. 1) Оплаканный. 2) Несчастный, достойный жалости. Устино, серденько! Оплакана годинонька твоя. М. В. (О. 1862. III. 42). Весілля одгуляли оплакане. Г. Барв. 377.
Подосвідчуватися, -чуємося, -єтеся, гл. Убѣдиться (о многихъ).
Похвортунити, -нить, гл. безл. Повезти (кому), удаться.
Ризник, -ка, м. 1) Ризничій, хранитель ризницы. 2) Шьющій церковныя облаченія.
Розорювати, -рюю, -єш, сов. в. розорати, -рю́, -реш, гл. Распахивать, распахать. Ой висока полонина з вітром говорила, хиба ж її розорити, жито би родила. Шух. 1. 200.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ГУБКА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.