Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
Канонада, -ди, ж. Канонада, пушечная пальба.
Незвиклий, -а, -е. Непривыкшій.
Незмислений, -а, -е. Безсмысленный. Мали вони нас за скот незмислений.
Обміряти, -ря́ю, -єш, сов. в. обміряти, -ряю, -єш, гл.
1) Измѣрять, измѣрить.
2) Обмѣривать, обмѣрить.
Пирснути, -ну, -неш, гл.
1) Брызнуть. Пирснула мені в вічі погожої води.
2) Выпрыснуть. Так і пирснуло з рук намисто
3) Фыркнуть.
Похвостатися, -таюся, -єшся, гл. Поволочиться, потащиться сзади хвостомъ.
Сап, -пу, м. Сопѣніе. З кімнати доноситься сап важкий.
Сильце, -ця, ж. Петля, ловушка въ видѣ петли, силокъ. Cм. сіло.
Унучка, -ки, ж. Ум. отъ унука.