Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Злизну́ти, -зну́, -не́ш, гл. Исчезнуть. Тьху! злизни, пропади! Лиха искра поле спале й сама злизне.
Змокати, -ка́ю, -єш, сов. в. змо́кти, -кну, -неш, гл.
1) Мокнуть, смокнуть. Лінивіш в своїй хаті змокне.
2) Иносказательно: горѣть, сгорѣть. Cм. мокти.
Каламут, -та и -ту, м.
1) = баламут.
2) Ссора, раздоръ; смута, волненіе. Прийшов сюди, — ну вже й буде каламут. Досі як хо́роше було, тихо, поки його не було. Павлоградъ. Cм. каломут.
Кугик, -ка, м. = сова, Athene noctua.
Привикти Cм. привикати.
Просвіщатися, -щаюся, -єшся, гл.
1) = просвічатися.
2) Свѣтить. Ти, місяцю, просвіщайся.
Сумління, -ня, с. Совѣсть. Ну, яке його сумління: рискаль украсти і казати що це мій. Хто чисте сумління має, той спокійно спить лягає. Постава свята, а сумління злодійське.
Таляпалка, -ки, ж.
1) Женщина, которая возится съ какой нибудь жидкостью, какъ то: мажетъ комнату, бѣлитъ, краситъ что-нибудь, моетъ и т. п.
2) Замарашка, пачкунья, неряха.
Чмалений, -а, -е. = чмелений. Хмара хмару швидко гоне, грім по небу торохтить, вітер плаче, вітер стогне, дощ по вікнах порощить. Під чмалену сю незгоду мов побиті люде сплять.