Воловня, -ня, ж. Крытый сарай для воловъ.
Калугирь, -ря, м. Монахъ. Калугирю, каже (до ченця): що то це ти робиш?
Малові́р, -ра, м. Маловѣръ. Коли Бог траву так зодягає, то як більше вас, маловіри.
Нарамі́нник, -ка, м. Наплечникъ.
Повсть, -ті и -ти, ж. Войлокъ. Мали собі од вітру і хуртуни халабуди, окутані повстьми. повсті бити. Дѣлать войлокъ.
Позарубувати, -бую, -єш, гл. Зарубить (во множествѣ).
Супорка, -ки, ж. = софорок. Куриця до супорки.
Ходячий, -а, -е. 1) Ходящій.
2) Бродячій, не осѣдлый, находящійся постоянно въ движеніи. Чумаки — народ ходячий. Вольному воля, а ходячому путь.
3) О больномъ: не лежавшій, на ногахь находившійся во время болѣзни. Ота жінка ходяча вмерла. У нас увесь такий рід, що ходячий мре.
Чумачина, -ни, м.
1) = чумак. Гарний хлопець чумачина.
2) ж. соб. Чумаки. Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? — Тим я тебе, моя дочко, рано не збудила, — попереду твій миленький, — щоб ти не тужила.
Шуляк, -ка, м.
1) = шуліка. Як я не бачу, де випускаю курчата, так щоб не бачив їх шуляк.
2) = шулик 2. Уже у вашій капусті й шуляки.
3) = шульок = шулка.
4) Названіе вола съ рогами нагнутыми внизъ такъ, что концы ихъ опускаются ниже лба. Ум. шулячо́к.